Natasha, 34 years old and Polina, 3 years old

ENGLISH

Natasha, 34 years old and Polina, 3 years old. Evacuated with Polina’s grandmother.

Route: Ukraine – Crimea (temporarily occupied territory) – Russia – Latvia – Zagreb, Croatia. 4400 km from home

“Recently, I found a video on my phone that I took on February 23—my daughter was showing me something while walking on the playground. I remember how that night I couldn’t sleep. At 3:00 in the morning, I opened my eyes and saw, from the window, many rockets flying together toward the military unit, not far from where I lived.

I had a strange feeling—I felt danger, but I didn’t know what to do. We immediately ran to the nearest shelter, where they did not want to let us in until 6:00 in the morning. At 11:00 a.m., the Russians captured our city. We were under occupation for a month and a half.

It was difficult for us to make the decision to evacuate, because cars were being shot at on the roads, and many did not survive. I saw that some were evacuating through Crimea—this made me angry, because I thought they were going to the enemy. But then I realized that there was no other way out and I had to save my child. Terrible things were happening in our region, people were being raped.

While we were traveling from the city to Crimea, there were 25 checkpoints every 100 km. We cleaned our phones so we wouldn’t be captured—it’s humiliating to delete friends just because of the flag. Before leaving, I changed my child’s tights, because they had a Ukrainian ornament on them. We spent 6 hours at the border with Crimea, where my daughter was forced to sing songs. After the border, we got on the bus and drove across Russia without stopping for 4 days, to the border with Latvia. We paid almost $2,000 for this evacuation bus. Due to the stress, my daughter was throwing up the whole way. When we reached the border with Latvia, the Russian border post closed off passage for 26 hours. We were stuck between two borders at night. We were not allowed to enter the premises and we stood outside in subzero temperatures in the snow, with children and grandparents. We were all in the frost. They only started letting us through the next day. The men were detained for 26 hours. After reaching Riga, we decided to go to Zagreb because my husband’s father works there.

Polina herself realized that there are bandits in the city. Now she can’t sleep without a light. We live in a hostel and I am glad that there are children here who understand her. On the playground, children shun her because no one understands her. In September, we are moving to an apartment, and I am worried that my daughter will be left without friends.”

*The texts were edited by the English language editor

UKRAINIAN

Наташа, 34 роки та Поліна 3 роки. (евакуювалися з Бабусею Поліни)

Шлях: Україна-Крим (тимчасово окупована територія)-Росія-Латвія-Хорватія, Загреб. 4400 км

“Нещодавно я знайшла відео на телефоні, яке знімала 23 лютого – моя донька щось показувала мені, коли гуляла на майданчику. Пам’ятаю, як тієї ночі, я не могла заснути, а о 3 годині ночі я розплющила очі і побачила у вікні багато ракет, що летять одночасно на військову частину, недалеко від якої я жила.

У мене було дивне почуття – я відчуваю небезпеку, але я зовсім не знаю, що робити. Ми одразу побігли до найближчого притулку, куди нас не хотіли пускати до 6 ранку. Об 11:00 наше місто захопили росіяни. Ми пробули в окупації півтора місяці. Нам було складно ухвалити рішення про евакуацію, оскільки машини розстрілювали на трасах, багато хто не виживав. Я бачила, що дехто евакуюється через Крим, це мене злило, я вважала, що вони їдуть до ворога. Але потім я зрозуміла, що немає іншого виходу – мені потрібно було рятувати дитину. У нашій області відбувалися жахливі речі, людей ґвалтували.

Поки ми їхали з міста до Криму – на кожні 100 км було 25 постів. Ми чистили телефони, щоб нас не взяли в полон – це принизливо, видаляти друзів лише через прапор. Перед виїздом я переодягла дитину колготки, бо на них був український орнамент. На кордоні із Кримом ми провели 6 годин, де мою доньку змушували співати пісні. Після кордону ми ссіли до автобусу та поїхали через всю росію без зупинок 4 дні до кордону з Латвією. За цей евакуаційний автобус ми заплатили майже 2000 доларів. Через стрес у моєї дочки було блювання всю дорогу. Коли ми дісталися кордону з Латвією, російський прикордонний пост закрив проїзд на 26 годин.Ми застрягли між двома межами уночі. Нас не пускали в приміщення і ми стояли в мінусову погоду на вулиці в сніг, з дітьми та дідками. Ми всі були в інеї. Нас почали пропускати наступного дня. Чоловіків доправляли по 26 годин. Діставшись Риги ми вирішили їхати в Загреб тому що там працює тато мого чоловіка.

Поліна сама зрозуміла, що у місті бандити. Вона зараз не може спати без світла. Ми живемо в Хостелі і я рада, що тут є діти, які її розуміють. На майданчику діти її цураються, бо ніхто її не розуміє. У вересні ми переїжджаємо у квартиру та я переживаю що дочка залишиться без друзів.”